До вступу на економічний факультет Кишинівського політехнічного інституту (1966) Ніколае Русу не мав і думки писати вірші чи прозу — на відміну від авторів, які мріють стати письменниками змалку. Натомість читання було його першою і найбільшою пристрастю.
Прозаїк, есеїст, драматург.
З простої цікавості вже на першому курсі він почав ходити на засідання літературного гуртка «Ритми» при політехнічному, і навесні 1968 року, за намовою друга, написав своє перше оповідання. Текст обговорили побратими по гуртку і, на його подив, надрукували в інститутській газеті «Інженер».
Після кількох оповідань у республіканській пресі він дебютував 1978 року, у тридцять, збіркою короткої прози «Бабині вітрила». Через два роки став членом Спілки письменників СРСР, збагнувши, що література для нього не лише пристрасть, а й покликання.
Упевненість підтвердив 1983 року перший роман «Лія», який несподівано полюбили підлітки та молодь, а 1986-го ця повість і ще кілька оповідань вийшли російською в московському видавництві накладом 100 тисяч примірників. Книжку відзначили
всесоюзною літературною премією імені М. Островського — до того її здобували лише двоє відомих молдовських письменників: Лівіу Даміан (1967) та Ауреліу Бусуйок (1974).
Молдова Спілка письменників другої румунської держави присудила йому другу літературну премію — за збірку короткої прози «Нам жити й завтра». Але для Ніколае Русу головне не кількість премій (понад 20) і не число виданих книжок (понад 40), а його персонажі. Вони — своєрідні представники його власного авторського народу: народжуючись, кожен отримує від автора його власний одяг і душу з його душі.
Погляди, нав’язливі думки, позиції, розчарування й мрії автора розчинені у вдачі його героїв, і тим, кому цікаво пізнати його внутрішній світ, лишається тільки відкрити й прочитати його книжки.
Книжки цього автора невдовзі з’являться в магазині. Переглянути всі книжки